Red Dead Redemption 2: чому її досі вважають великою грою

Red Dead Redemption 2 вийшла ще у 2018 році, але й сьогодні її регулярно згадують у списках найкращих ігор усіх часів. І справа не лише в красивій графіці чи масштабному відкритому світі.

Rockstar Games зробила гру, яка дуже повільно розкривається, але саме тому сильніше затягує. Тут важливі не тільки перестрілки, погоні та пограбування. Велика частина враження складається з дрібниць: коротких розмов біля вогнища, випадкових зустрічей на дорозі, поведінки тварин, реакції NPC та поступової зміни самого Артура Моргана.

Саме через це Red Dead Redemption 2 досі відчувається не просто великим open world, а майже окремим живим світом.

Головна причина — Артур Морган

У центрі гри не герой, який рятує світ, і не бездоганний ковбой із красивими фразами.

Артур Морган — злочинець.

Він грабує.

Вбиває.

Залякує людей.

Виконує накази банди.

І довгий час сам майже не ставить під сумнів своє життя.

Саме тому його історія працює так сильно.

Гравець поступово бачить, як Артур починає переосмислювати все, у що вірив.

Не через один великий сюжетний поворот, а через десятки маленьких моментів.

І чим далі проходиш гру, тим менше вона стає історією про Дикий Захід і тим більше — про людину, яка розуміє, що часу на виправлення помилок залишилося дуже мало.

Dutch спочатку здається справжнім лідером

Одна з найсильніших сюжетних ліній — поступова зміна Dutch van der Linde.

На початку він харизматичний.

Переконливий.

Виглядає людиною, яка справді хоче захистити свою «сім’ю».

Він говорить про свободу, незалежність і життя поза правилами суспільства.

І легко зрозуміти, чому Артур так довго йому довіряє.

Але поступово красиві слова починають розходитися з реальністю.

Рішень стає більше.

Планів — дедалі менше.

І знамените «I have a plan» із впевненої фрази поступово перетворюється майже на попередження.

Саме повільність цієї трансформації робить її переконливою.

Банда відчувається як справжня група людей

У багатьох іграх другорядні персонажі існують лише тоді, коли гравець підходить до них за квестом.

У Red Dead Redemption 2 все інакше.

У таборі постійно щось відбувається.

Хтось свариться.

Хтось співає.

Хтось готує їжу.

Двоє персонажів можуть обговорювати події, до яких Артур взагалі не має стосунку.

Можна пропустити десятки маленьких діалогів, і гра ніколи не змусить вас повернутися та послухати їх.

Саме це створює ілюзію, що банда існує сама по собі.

Не лише для головного героя.

Табір — це більше ніж база

У таборі можна спати, їсти, міняти одяг, залишати гроші та брати завдання.

Але головна його роль — емоційна.

На початку гри табір шумний.

Люди сміються.

Співають.

Розповідають історії.

Відчувається, що це велика дивна сім’я.

У міру розвитку сюжету атмосфера змінюється.

Розмов стає менше.

Напруга — сильнішою.

Одні персонажі зникають.

Інші стають агресивнішими.

Навіть якщо нічого не робити й просто пройтися між наметами, можна відчути, як історія банди поступово руйнується.

Відкритий світ досі виглядає живішим за багато нових ігор

Карта Red Dead Redemption 2 велика, але головне не її розмір.

Головне — щільність деталей.

На дорозі можна зустріти людину, яку вкусила змія.

Через кілька ігрових днів випадково побачити її в місті.

Вона впізнає Артура і згадає, що той їй допоміг.

Можна натрапити на пограбування.

На засідку.

На п’яного мандрівника.

На дивну сім’ю.

На мисливця.

На злочинця, якого перевозить шериф.

Багато таких подій взагалі не відображаються як великі квести.

Вони просто трапляються.

Саме тому подорож від одного міста до іншого рідко відчувається порожньою.

NPC реагують навіть на зовнішність Артура

Rockstar зробила багато дрібних систем, які легко не помітити.

Наприклад, Артур може довго не митися.

Його одяг забруднюється.

Борода росте.

Волосся стає довшим.

NPC можуть коментувати його вигляд.

Якщо прийти в місто весь у крові або багнюці, люди реагуватимуть інакше.

Це не змінює глобальний сюжет.

Але саме такі дрібниці створюють відчуття фізичної присутності у світі.

Кінь — не просто транспорт

У багатьох open world кінь або автомобіль — просто спосіб швидше рухатися картою.

У Red Dead Redemption 2 кінь поступово стає майже окремим персонажем.

Його потрібно годувати.

Чистити.

Заспокоювати.

Зв’язок із ним росте.

Від цього відкриваються нові можливості керування.

Можна мати різних коней із різними характеристиками.

І через десятки годин гри конкретна тварина справді починає асоціюватися з вашою версією Артура.

Саме тому певні сюжетні сцени ближче до фіналу працюють так боляче.

Світ змінюється без участі гравця

Один із найсильніших трюків гри — відчуття часу.

Будівлі будуються.

Залізниця розвивається.

Поселення змінюються.

Люди переїжджають.

Деякі місця через десятки годин виглядають уже інакше.

Це дуже добре підтримує головну тему історії.

Світ рухається вперед.

Дикий Захід закінчується.

А банда Dutch намагається жити так, ніби нічого не змінюється.

Саме тому технологічний прогрес у грі — не просто фон, а частина конфлікту.

Сен-Дені чудово показує кінець старого світу

Saint Denis зовсім не схожий на класичний вестерн.

Трамваї.

Великі будинки.

Ліхтарі.

Фабрики.

Натовпи людей.

Поліція.

Для Артура це майже інший світ.

І саме так має відчуватися місто для людини, яка звикла до відкритих просторів, коней та маленьких поселень.

Saint Denis буквально показує, що майбутнє вже настало.

Просто герої гри до нього не готові.

Природа тут не просто декорація

Red Dead Redemption 2 може бути дуже повільною грою.

І саме це дозволяє помітити речі, які в швидшому екшені просто пролетіли б повз.

Тварини полюють одна на одну.

Орли можуть ловити здобич.

Хижаки реагують на трупи.

Олені тікають від небезпеки.

Погода змінює видимість.

Болота вночі відчуваються зовсім не так, як удень.

Засніжені гори мають інший темп і настрій, ніж прерії.

Через це кожен регіон має власний характер.

Полювання — повноцінна система

Полювання тут не зводиться до «вистрілив у будь-яку тварину й отримав ресурс».

Потрібно враховувати вид зброї.

Якість шкури.

Місце влучання.

Стан тварини.

Деяких легендарних звірів потрібно вистежувати окремо.

Сліди.

Зламані гілки.

Шерсть.

Інші ознаки.

Це необов’язкова система.

Але вона настільки детальна, що легко могла б бути основою окремої гри.

Зброя відчувається важкою

У Red Dead Redemption 2 немає супердинамічної стрільби в стилі аркадних шутерів.

Зброя повільніша.

Перезаряджання займає час.

Кожен постріл відчувається масивно.

Особливо добре працює звук.

Револьвер, дробовик і гвинтівка звучать по-різному.

А в закритому приміщенні постріл відчувається зовсім інакше, ніж посеред поля.

Це додає боям ваги.

Dead Eye досі одна з найприємніших механік

Звичайно, гра не намагається бути повністю реалістичною.

Dead Eye дозволяє сповільнити час і швидко позначити кілька цілей.

Механіка робить Артура майже героєм класичного вестерну.

Кілька противників.

Пауза.

Швидкі постріли.

І за секунду перестрілка закінчена.

Саме поєднання повільного світу й моментів майже кінематографічної швидкості працює дуже добре.

Анімації досі вражають

Артур не просто миттєво піднімає предмет у повітря.

Він нахиляється.

Бере його рукою.

Відкриває шафу.

Переглядає речі.

Сідає на коня.

Знімає зброю.

Готує їжу.

Чистить рушницю.

Для частини гравців це навіть занадто повільно.

І це справедлива претензія.

Але саме анімації роблять персонажа фізично присутнім у світі.

Не курсором, який рухається по карті, а людиною.

Гра навмисно не поспішає

Це одночасно її сильна і слабка сторона.

Перші години Red Dead Redemption 2 можуть здаватися дуже повільними.

Особливо після сучасних open world, які кожні 30 секунд показують нову іконку, нагороду або активність.

Тут можна кілька хвилин просто їхати на коні й слухати розмову.

Або варити каву біля вогнища.

Або дивитися, як починається дощ.

Якщо чекати постійного екшену, гра може дратувати.

Але якщо прийняти її ритм, саме ця повільність стає однією з головних переваг.

Побічні завдання часто не гірші за основні

Stranger Missions — одна з речей, через які варто досліджувати карту.

Артур зустрічає абсолютно різних людей.

Винахідників.

Фотографів.

Мандрівників.

Дивних колекціонерів.

Злочинців.

Тих, кому просто потрібна допомога.

Деякі історії смішні.

Інші дуже сумні.

Частина завершується зовсім не так, як очікуєш.

І найкраще — багато з них розкривають самого Артура не гірше за основний сюжет.

Система честі реально змінює сприйняття героя

Гравець може поводитися по-різному.

Допомагати людям.

Вітатися з перехожими.

Рятувати незнайомців.

Або навпаки — грабувати й убивати майже всіх.

Honor впливає на реакції світу, деякі сцени й навіть фінальний тон історії.

Але головна її роль — психологічна.

Ближче до фіналу стає все складніше грати Артуром як абсолютно бездушним злочинцем.

Сюжет буквально підштовхує до переосмислення його вчинків.

Саме тому висока честь так добре поєднується з його особистою аркою.

У грі майже немає простого добра і зла

Dutch не починає історію як карикатурний злодій.

Arthur теж не хороший герой.

John Marston має власні проблеми.

Навіть деякі противники мають зрозумілу мотивацію.

Саме це робить історію дорослішою.

Люди тут роблять погані речі не завжди тому, що вони «погані».

Часто через страх.

Гордість.

Відданість.

Відчай.

Або просто через те, що занадто довго жили за певними правилами й не змогли вчасно змінитися.

Фінал працює саме через десятки попередніх годин

Red Dead Redemption 2 могла б розповісти основний сюжет значно швидше.

Але тоді фінал не працював би так сильно.

Гравець проводить із Артуром десятки годин.

Їсть.

Спить.

Їздить верхи.

Полює.

Слухає розмови.

Робить дурниці в салунах.

І саме через це до кінця він стає не просто персонажем катсцен.

Ми буквально прожили з ним довгий шматок життя.

Тому останні години гри емоційно працюють значно сильніше.

Епілог — не просто бонус

Після фіналу історія не закінчується одразу.

Гра переходить до Джона Марстона.

І це дуже важливо для зв’язку з першою Red Dead Redemption.

Ми бачимо, як він намагається перейти від життя злочинця до нормальної сім’ї.

Будує ранчо.

Працює.

Повертається до людей із минулого.

Для тих, хто грав у першу частину, все це має додатковий сенс.

А для нових гравців — пояснює, ким Джон став перед подіями RDR.

Графіка досі виглядає сучасно

Це майже абсурдно.

Гра вийшла у 2018 році, але окремі пейзажі досі легко сплутати з набагато новішими проєктами.

Освітлення.

Туман.

Хмари.

Сніг.

Вода.

Анімація коней.

Ліси.

Зміна погоди.

Rockstar витратила величезну кількість часу саме на дрібні візуальні системи.

Тому гра старіє значно повільніше, ніж проєкти, які робили ставку лише на високу роздільну здатність текстур.

Звук іноді важливіший за графіку

Ліс звучить інакше вночі.

Дощ змінює атмосферу міста.

У салуні чути десятки голосів.

Під копитами змінюється звук залежно від поверхні.

Вітер у горах відчувається інакше, ніж на рівнині.

Навіть без музики світ звучить дуже насичено.

А коли саундтрек усе-таки входить у сцену, він часто робить це саме в потрібний момент.

Музика не грає постійно — і це правильно

Rockstar не намагається супроводжувати кожну хвилину героїчною композицією.

Довгі відрізки гри майже тихі.

Є лише природа.

Кінь.

Вітер.

Розмови.

Тому коли під час важливої сюжетної сцени починається музика, її помічаєш значно сильніше.

Саме так працюють деякі найвідоміші моменти гри.

У Red Dead Redemption 2 є речі, яких багато хто ніколи не побачить

На карті заховані десятки дивних історій.

Серійний убивця.

НЛО.

Покинуті будинки.

Таємничі написи.

Привиди.

Дивні люди в лісах.

Маленькі деталі, які взагалі не потрібні для проходження.

Можна пройти сюжет і пропустити величезну частину контенту.

І саме це робить світ переконливим.

Він не виглядає так, ніби кожен об’єкт створили лише для того, щоб дати гравцеві нагороду.

Гра не боїться бути незручною

Іноді це дратує.

Артур довго обшукує шафи.

Повільно знімає шкуру.

Зброя може залишитися на коні.

Персонаж має їсти.

Кінь потребує догляду.

Не можна просто носити нескінченний арсенал.

Rockstar свідомо жертвує частиною зручності заради занурення.

Не всі це люблять.

Але саме тому Red Dead Redemption 2 відчувається не як стандартний open world.

Чому інші ігри досі порівнюють із RDR2

Коли виходить нова гра з відкритим світом, дуже часто починаються порівняння:

«А NPC реагують так само?»

«А тварини поводяться настільки ж природно?»

«А можна випадково зустріти подію просто в дорозі?»

«А світ змінюється?»

Це вже показник впливу.

Red Dead Redemption 2 стала своєрідним стандартом того, наскільки деталізованим може бути великий світ.

Навіть якщо інша гра має кращі бої або швидший темп, саме Rockstar досі часто використовують як еталон симуляції.

Чи є в неї недоліки

Звичайно.

Місії часто дуже лінійні.

Можна мати величезну свободу у відкритому світі, але під час сюжетного завдання відійти на кілька метрів не туди — і отримати провал.

Керування іноді важке.

Перші години повільні.

Система інвентарю не завжди зручна.

Анімації можуть дратувати, якщо хочеться просто швидко забрати предмет.

І деякі перестрілки повторюються.

Тому називати гру ідеальною було б перебільшенням.

Але її сильні сторони пережили ці недоліки

Найважливіше — через роки люди пам’ятають не те, скільки секунд Артур відкривав ящик.

Вони пам’ятають персонажів.

Табір.

Подорожі.

Музику.

Останні години.

Випадкові зустрічі.

Власного коня.

Те саме відчуття, коли після кількох годин просто їдеш дорогою і не хочеш користуватися швидким переміщенням.

Це рідкісна характеристика для гри.

Чи варто починати Red Dead Redemption 2 зараз

Так, якщо ви готові до її темпу.

Не варто запускати її з очікуванням GTA на конях.

Це значно повільніша й більш атмосферна гра.

Першим годинам потрібно дати час.

Не поспішати від одного сюжетного маркера до іншого.

Поговорити з людьми в таборі.

Зупинитися біля випадкового незнайомця.

Поїхати дорогою, яка не веде до активного квесту.

Саме тоді Red Dead Redemption 2 розкривається найкраще.

Чому її досі називають однією з найкращих ігор

Не через одну революційну механіку.

І навіть не через графіку.

Головна сила Red Dead Redemption 2 — у тому, як десятки дуже маленьких систем працюють разом.

Артур реагує на світ.

Світ реагує на Артура.

Люди пам’ятають попередні зустрічі.

Банда поступово змінюється.

Міста розвиваються.

Персонажі старіють, сваряться, помиляються й зникають.

А гравець отримує достатньо часу, щоб до всього цього прив’язатися.

Саме тому Red Dead Redemption 2 через роки досі обговорюють не лише як дуже хорошу гру про ковбоїв.

Її згадують як приклад того, наскільки живим, деталізованим і людяним може бути віртуальний світ.

І поки інша гра не зможе так само легко змусити людину годину просто їхати верхи без бажання натиснути fast travel, RDR2 ще довго залишатиметься одним із головних еталонів open world.