Фільми за відеоіграми, які зламали прокляття екранізацій

Ще десять років тому фраза «фільм за відеогрою» звучала майже як попередження. Глядачі чекали дивного сценарію, фанати — чергового перекручення улюбленого всесвіту, а критики часто готувалися до поганих оцінок ще до прем’єри.

Причини були очевидні. Голлівуд роками намагався перетворити інтерактивні історії на звичайне двогодинне кіно, відкидаючи саме те, за що люди любили оригінальні ігри.

А потім усе почало змінюватися.

Sonic перестав виглядати як дивний експеримент. Mario зібрав у кінотеатрах величезну аудиторію. Pokémon нормально перенесли на великий екран. А The Last of Us і Fallout остаточно показали, що ігровий матеріал може бути основою для справді сильного кіно та серіалів.

Ось екранізації, після яких до фрази «за мотивами відеогри» почали ставитися значно спокійніше.

Sonic the Hedgehog — фільм, який міг провалитися ще до прем’єри

Історія першого Sonic майже ідеально пояснює, як змінилося ставлення студій до фанатів.

Коли Paramount показала перший трейлер, інтернет вибухнув.

Сонік виглядав дивно.

Маленькі очі.

Реалістичні зуби.

Довгі ноги.

Персонаж майже не нагадував героя, з яким люди провели десятки років у відеоіграх.

Реакція була настільки негативною, що дизайн вирішили повністю переробити.

І це спрацювало.

У фінальній версії Сонік знову став упізнаваним синім їжаком із великими очима, рукавичками та мультяшними пропорціями.

Сам фільм теж не намагався бути надто серйозним.

Сонік опиняється у світі людей, знайомиться з Томом і тікає від Доктора Роботніка у виконанні Джима Керрі.

Нічого революційного.

Але фільм зрозумів головне: глядачі прийшли не на складну драму, а побачити персонажа, якого люблять.

Продовження Sonic довело, що це вже не випадковість

Другий фільм додав Тейлза.

Потім Наклза.

Ігровий світ почав поступово розширюватися.

Замість того щоб вигадувати абсолютно нову міфологію, автори все активніше використовували знайомі елементи серії.

Саме тоді стало зрозуміло, що Sonic може працювати не як разовий жарт, а як повноцінна кінофраншиза.

А після появи Шедоу ця історія ще сильніше наблизилася до того, що фанати роками бачили в іграх.

Pokémon: Detective Pikachu — Пікачу нарешті став кіногероєм

Pokémon десятиліттями чудово працював в анімації.

А от перенести цих істот у реальний світ було складніше.

Detective Pikachu пішов дуже розумним шляхом.

Автори не стали переказувати історію Еша та Пікачу.

Замість цього взяли окрему гру Detective Pikachu й побудували детективну історію навколо світу, де покемони живуть поруч із людьми.

Це дозволило показати десятки знайомих істот без необхідності пояснювати кожного персонажа.

Пікачу тут розмовляє голосом Раяна Рейнольдса.

Він п’є каву.

Розслідує справу.

І поводиться зовсім не так, як звичний Пікачу з мультсеріалу.

Але всесвіт при цьому впізнається одразу.

Саме баланс між новою історією та повагою до оригіналу зробив фільм таким приємним.

The Super Mario Bros. Movie — фан-сервіс, який спрацював

Mario десятиліттями був одним із найвідоміших персонажів відеоігор.

І водночас Голлівуд уже мав дуже болючий досвід його екранізації.

Фільм Super Mario Bros. 1993 року став класичним прикладом того, як далеко можна відійти від першоджерела.

Через 30 років Nintendo вирішила не повторювати цю помилку.

The Super Mario Bros. Movie майже не намагається винаходити Mario заново.

Грибне королівство виглядає як Грибне королівство.

Купа знайомих блоків.

Power-Up.

Картинг.

Боузер.

Луїджі.

Принцеса Піч.

Навіть музика постійно відсилає до ігор.

Сюжет дуже простий.

Але глядачі прийшли саме за цим.

Фільм працює майже як двогодинна екскурсія історією Nintendo.

Чому Mario став таким великим хітом

Творці зрозуміли одну просту річ.

Не кожну ігрову екранізацію потрібно перетворювати на серйозну драму.

Mario — це яскравий світ.

Гумор.

Рух.

Впізнавані персонажі.

Музика.

І шалена кількість деталей для фанатів.

Саме це й дали глядачам.

У результаті навіть люди, які не грали в Mario роками, могли впізнати знайомі речі з дитинства.

А діти отримали абсолютно нову франшизу.

Tomb Raider показав інший шлях

Лару Крофт екранізували ще задовго до сучасної хвилі хороших адаптацій.

Версія з Анджеліною Джолі стала культовою, але більше нагадувала окрему пригодницьку історію.

Перезапуск із Алісією Вікандер пішов іншим шляхом.

Він значно ближче орієнтувався на Tomb Raider 2013 року.

Молодша Лара.

Бруд.

Постійні падіння.

Виживання.

Острів.

Лук.

Усе це одразу нагадувало сучасні ігри.

Фільм не став настільки великим культурним явищем, як Mario або Sonic, але продемонстрував важливу тенденцію: студії нарешті почали дивитися на самі ігри, а не просто використовувати назву.

Uncharted — не ідеальний, але дуже показовий приклад

До Uncharted у фанатів було багато питань ще на етапі кастингу.

Том Голланд здавався занадто молодим для Натана Дрейка.

Марк Волберг — нетиповим Саллі.

Сам фільм теж змішав елементи кількох ігор замість прямої адаптації однієї частини.

Але як пригодницьке кіно він працює.

Скарби.

Карти.

Пастки.

Погоні.

Авіаційна сцена, яка прямо нагадує знайомий момент із гри.

Для фанатів тут достатньо впізнаваного.

А для нової аудиторії — проста пригодницька історія.

І це теж важлива модель: екранізація не обов’язково повинна копіювати сюжет гри кадр у кадр.

Werewolves Within — маленький фільм, про який часто забувають

Не всі хороші екранізації повинні коштувати сотні мільйонів.

Werewolves Within заснований на однойменній грі Ubisoft.

І замість грандіозного блокбастера творці зробили невелику хорор-комедію.

Група людей опиняється відрізаною від світу.

Десь серед них може бути перевертень.

Починається параноя.

Підозрювати можна кожного.

Фільм прекрасно використовує основу гри, де ключовими були недовіра та соціальна взаємодія.

Тобто автори не просто взяли персонажів.

Вони перенесли саму механіку гри в драматургію.

І це, мабуть, один із найрозумніших способів адаптувати відеогру.

Mortal Kombat навчився не соромитися самого Mortal Kombat

У старих екранізаціях ігор часто була дивна проблема.

Студія купувала відоме ім’я, а потім ніби соромилася всього, що робило гру популярною.

Новий Mortal Kombat пішов протилежним шляхом.

Фаталіті?

Є.

Кров?

Багато.

Саб-Зіро?

Один із найкращих персонажів фільму.

Скорпіон?

Звичайно.

Фільм далеко не ідеальний, але він хоча б чітко розуміє, для кого його зробили.

Глядач, який запускав Mortal Kombat саме через видовищні бої та абсурдно жорстокі Fatality, отримав саме це.

Five Nights at Freddy’s довів силу фанатської аудиторії

Критикам Five Nights at Freddy’s сподобався далеко не найбільше.

А от фанати відреагували зовсім інакше.

Фредді.

Бонні.

Чіка.

Фоксі.

Піцерія.

Камери спостереження.

Нічна зміна.

Усе, що зробило гру популярною, залишилося на місці.

Особливо добре спрацювали практичні аніматроніки.

Вони виглядають фізично присутніми в кадрі, а не просто комп’ютерними монстрами.

Фільм також показав важливу річ: оцінка критиків більше не визначає долю адаптації.

Якщо величезна фанатська база задоволена, франшиза може чудово жити далі.

Gran Turismo взагалі зламав стандартну формулу

Як екранізувати гоночний симулятор, у якому практично немає сюжету?

Gran Turismo знайшов дуже несподівану відповідь.

Замість вигаданої історії фільм розповідає про гравця, який завдяки Gran Turismo отримав шанс перейти з віртуальних перегонів у справжній автоспорт.

І тут гра стає не просто джерелом персонажів.

Вона буквально є частиною сюжету.

Ми бачимо, як навички, отримані у симуляторі, переходять на реальну трасу.

Для бренду Gran Turismo це виявилося набагато природніше, ніж спроба вигадати якогось «головного героя гри».

Чому старі екранізації часто не працювали

Головна проблема була не в тому, що відеоігри неможливо перенести в кіно.

Проблема була у ставленні до матеріалу.

Раніше студія часто брала:

назву;

кількох персонажів;

логотип;

загальну ідею.

А потім створювала зовсім інший фільм.

Фанат приходив у кіно й не впізнавав гру.

Новий глядач отримував посередній бойовик.

У результаті незадоволеними залишалися всі.

Хороша адаптація не повинна копіювати гру

Але й повне копіювання не вирішує проблему.

У грі ви самі керуєте персонажем.

Можете годинами досліджувати локації.

Повторювати бій.

Збирати предмети.

Обирати маршрут.

У кіно такого немає.

Тому хороша екранізація має зберегти відчуття гри, а не буквально відтворити кожен рівень.

Sonic робить це через характер героя.

Mario — через світ.

Gran Turismo — через саму ідею симуляції.

Werewolves Within — через соціальну механіку.

Саме тому ці фільми працюють по-різному, хоча всі засновані на іграх.

Серіали допомогли остаточно змінити репутацію жанру

Хоча ця добірка насамперед про фільми, неможливо не згадати серіали.

The Last of Us показав, наскільки серйозно можна ставитися до ігрової історії.

Fallout довів, що взагалі не обов’язково адаптувати конкретного героя — достатньо правильно перенести світ.

Arcane продемонстрував, що персонажі League of Legends можуть працювати навіть для людей, які ніколи не запускали гру.

Cyberpunk: Edgerunners допоміг повернути величезну увагу до Cyberpunk 2077.

Після таких проєктів розмова про «прокляття екранізацій» узагалі стала звучати застаріло.

Що змінилося в Голлівуді

Нарешті з’явилося розуміння, що геймери — не маленька нішова аудиторія.

Це сотні мільйонів людей.

І якщо вони люблять персонажа 20 років, повністю змінити його характер у фільмі — не дуже хороша ідея.

Розробники також стали активніше брати участь у виробництві.

Nintendo контролює Mario.

Naughty Dog безпосередньо працювала над The Last of Us.

Ігрові компанії значно обережніше віддають свої головні франшизи Голлівуду.

Результат видно на екрані.

Фан-сервіс перестав бути лайкою

Раніше надмірна кількість відсилань могла сприйматися як дешевий спосіб сподобатися фанатам.

Тепер студії навчилися використовувати їх правильніше.

Знайома музика.

Предмет.

Фраза.

Персонаж на задньому плані.

Локація.

Якщо це не заважає сюжету, фанат отримує додатковий рівень задоволення, а звичайний глядач просто бачить частину світу.

The Super Mario Bros. Movie взагалі перетворив цей принцип на основу всього фільму.

І результат показав, що аудиторія зовсім не проти.

Яка екранізація стала переломною

Одного конкретного фільму тут немає.

Detective Pikachu показав, що ігровий світ може добре виглядати у великому кіно.

Sonic довів, що студія може послухати фанатів і врятувати проєкт.

Mario продемонстрував фінансовий потенціал максимально близької до першоджерела адаптації.

А серіали на кшталт The Last of Us і Fallout підняли планку ще вище.

Усе це разом і зламало стару репутацію.

Що дивитися в першу чергу

Якщо хочеться легкої сімейної історії — The Super Mario Bros. Movie.

Для пригод — Uncharted.

Для комедії — Sonic the Hedgehog.

Любите покемонів — Detective Pikachu.

Потрібно щось жорсткіше — Mortal Kombat.

Хочеться хорору — Five Nights at Freddy’s.

А для більш незвичайної адаптації варто спробувати Gran Turismo або Werewolves Within.

«Прокляття відеоігор» більше не працює

Погані екранізації нікуди не зникли.

І ще обов’язково будуть нові.

Але сама думка, що фільм за грою автоматично приречений, уже не має сенсу.

За останні роки студії нарешті зрозуміли кілька простих правил.

Не соромитися першоджерела.

Працювати з авторами ігор.

Не намагатися «виправити» персонажів, яких уже люблять мільйони людей.

І пам’ятати, що фанат теж є частиною аудиторії, а не перешкодою для створення «справжнього кіно».

Саме тому сьогодні анонс екранізації великої відеогри вже не викликає автоматичне: «Ну все, знову буде провал».

Тепер реакція значно цікавіша:

«А раптом цього разу справді буде добре?»